Найоригінальніші випадки "стопу")

     Ви думаєте, що автостоп - це коли ти виходиш на трасу, зупиняєш машину і їдеш. А от і ні. Можна зупинити різні машини, а можна і не машини, можна і не на трасі, або взагалі не на суші). Автостоп дарує широке коло можливостей пізнавати світ. 

     Потягостоп. Розпочати можна із випадку не зовсім автостопу). То був здається другий рік, коли "Джаз Коктебель" проводився не в Коктебелі. На той раз він відбувався в Затоці а сидіти на морі більш як 2-3 дні підряд в мене ніколи не виходило добровільно, тим більше Білгородська фортеця була дуууууже близько...

Варіантом добирання було обрано електричку і ми з сестрою пішли на вокзал. Але дорогою сестра кудись відлучилась, потім пропала в натовпі і не змогла вчасно його знайти. На електричку ми не встигли, графіку маршруток ми не знали та і фінанси були не дуже, тож я зважився на автостоп і злий на сестру пішов на трасу. Вона їхати не захотіла. 

     Стояв я хвилин 20, стопилось погано, машин було катма, я поволі розчаровувався, але раптом розвернувся і побачив нерухомий вантажний потяг. В голові загорілась іскра: "По писку не дадуть, якщо спитаю") 

 - Хлопці, раптом до Білгорода не візьмете)

 - Та можна. Залазь.

     В кабіні стояв інтенсивний запах сала і часнику в нестерпну спеку, алкоголю не було. Потяг рушив і ми на швидкості 40 км/год поїхали, насолоджуючись краєвидами виноградників Шабо. На кожному переїзді, правда, доводилось ховатись, але то вже зовсім інша історія)

Білгородська фортеця

     Велостоп. Наступний оригінальний випадок пов'язаний з велосипедом. Від мого села до залізничної станції близько 12 кілометрів. Часто я сідаю в електричку з велосипедом, а по часу це виходить не більше ніж маршруткою. На електричку до Львова я виїжджаю завчасно, і деколи чекаю до години часу. Так було і цього разу: залізнична станція Ожидів (так-так))), година до електрички... і кілометр до траси Київ-Чоп. І тут мені стріляє в голову ідея спробувати щастя))). Я їду на трасу з надією застопити пусту вантажівку, але того що сталось потім я і уявити не міг...  В той же час з Києва в Словаччину їхав чоловік. В нього на меті було покататись на велосипеді і відпочити. На його джипі було велокріплення на два велосипеди... Проте велосипед був лише один. Тож він зупинився і знайшов місце й для мого), доправивши прямо до Львова. 

    Автостоп в горах. На цікавому транспорті можна покататись в горах. Одного разу пощастило біля Осмолоди кататись на Газоні з збирачами чорниць. Довелось допомагати витягувати в кузов їх наплічники набиті чорницями. Не знаю як вони то на горбі носять, але я чуть не вкляк від того))) Також в Бескидах доводилось їздити на лісовозі. Машинка потужна, але дуууууже повільна. Він довіз мене до траси. Але потім сталась пригода, яка доводить 2 речі: світ то велике село і якась доля напевне таки існує).  Мені зупинився хлопець, який знає де знаходиться моє село. Він вчився з одним знайомим із мого села. Від нього я наслухався цікавих розповідей про дикий бізнес 90-х. Виявляється, тоді люди в горах і не тільки ще різали худобу самі а шкіри висушували і зберігали. То був своєрідний "Карпатський Клондайк") Вони - ще школярі, їздили селами, скуповували ті шкури за копійки цілими фірами і здавали за великі долари на львівський шкірзавод. В той період вони буи такими собі школярами-мажорами, могли дозволити купити машину, наприклад. Зараз подібного явища і не зустрінеш ніде)

   Автостоп в багажнику. Якщо стопити по троє і більше то не всім вистачить місця в салоні - особливо, якщо це вантажівка. Таких випадків було кілька, але найбільше запам'ятався один в Туреччині. День тоді був не надто вдалий, ми були у великому місті (Ескішехір), де нам нічого не зупинялось і ми повільно, протягом майже всього дня ішли 10 кілометрів до виїзду з нього. Як тільки ми вийшли за вказівник міста і почали стопити - зупинилась машина... але не нам(( З неї вийшов такий же автостопер як і ми, тож тепер нас було вже троє. Звали його Нани, він був турком і їхав уявіть аж...... до дівчини Наташі у Новосибірськ (але по ходу не доїхав). Не буду розказувати про його дивне спорядження для такого тріпу. Словом, тепер нас троє. "Зашибісь" - розчаровано подумав я. Проте насправді він став нашим спасінням в той день. Так прямо благати і молити водіїв очима і жестами, щоб вони зупинились, ми б не стали, а зупинялись йому - забирали і нас. 

Нани 

Ландшафти Анатолійського плоскогір'я дорогою до Анкари

     Нам зупинилась вантажівка і в салоні звісно ж було 2 місця. Олесь добровільно погодився піти спати в темний кузов ми ж з Нани говорили з водієм в салоні. В якомусь містечку водій побачив продавця сімітів з тацею на голові і вирішив нас пригостити. Купивши їх вернувся в салон роздав їх і почав їхати. Раптом з божевільними очима він згадує за Олеся в багажнику, зупиняється і перебігає шестисмугове шосе щоб купити сіміта і йому. То було небезпечно і так по-турецьки темпераментно). 

     Швидкий автостоп. Дана розповідь не про найшвидший автостоп взагалі (найшвидший був з Миколаєва до Кінг-Кросу за 9 хвилин))) а про скажено швидкий автостоп турецькими фурами. Зазвичай на фурах стоять відсікачі швидкості і швидше 90 км/год вони розігнатись не можуть. Проте в Туреччині про таке напевне не чули). Одного разу нас підібрав далекобійник на сході Туреччини, неподалік сирійського кордону. Коли я дивився на спідометр очі в мене лізли на лоба. Він давив стабільних 120 -130 км/год, благо що фура була пуста. Ми на фурі за кілька годин змінили ландшафти напівпустелі і фісташкових плантацій Нізіпа на зелень і цитрусові сади Середземномор'я околиць Мерсіна. 

Фісташкові плантації

Апельсинки)

     Кораблестоп. Ні, ми не зупиняли кораблі на ходу у відкритому морі і не чіплялись таємно за палубу. Все було простіше, але враховуючи, що ми проблили нахаляву то хочеться включити його в колекцію всяких "стопів". Діло було на межі Європи і Азії - ми їхали стопом з Ізмаїла в Анталію і нам потрібно було десь перетнути море. Їхати через Стамбул і застрягнути там не хотілось, тому вирішено було перетинати протоку Дарданелли. В кишені баксів 35 на 2 тижні, не рахуючи квитків на літак з Анталії. Тому нас цікавила вартість порому на азійські береги. Водії дорогою називали нам різні суми в межах 2-5 доларів. Тож ми прибувши в Геліболу почали шукати де купити квиток на пором. В цій схемі ми не врахували одного: ми питали за вартість лише водіїв))) За квиток ми питали всіх навколо, кожен наступний не розумів нас і відправляв далі, при вході в порт та сама ситуація. Нарешті ми підійшли до чоловіка який впускав людей і машини на судно і знову спитали за квиток. Чоловік, побачивши нас з рюкзаками, з широченною усмішкою і жестом швейцара, що запрошує вас до фешенебельного п'ятизіркового готелю, вказав нам заходити на пором). Як виявиось, пішоходи катаються на поромі безкоштовно, а платить за то свято автотранспорт. Те, заради чого перському царю Ксерксу довелось шмагати це море батогом, нам дісталось просто так)))

Дарданелли - тонка межа між Європою і Азією

     До найбільш оригінальних випадків можна віднести також далекобійника Івана з Мукачева, який зупинявся мені двічі з проміжком через рік, хоч насправді їх набагато більше, всіх уже і не згадає і не опишеш. Ці історії свідчать про те, що де б ти не був, щоб ти не мав, ти завжди можеш добратися туди куди потрібно. Бо світ не без добрих людей і хто шукає той знайде