Подорожі міняють свідомість, або чудеса гостинності...)

      Коли ти подорожуєш автостопом, пішки, велосипедом чи як небудь ще, тільки не автобусом по туроб'єктах та готелях, ти вимушений спілкуватись із людьми навколо, поринати в їх культуру, релігію, мову, тощо. Спочатку це може бути важко, але те що ти отримуєш взамін - набагато цінніше. Повірте - це неймовірно приємно, коли незнайомі люди пропонують нагодувати тебе, запрошують переночувати або навіть оплачують готель ПРОСТО ТАК. Наступні статті з тегом #зміна_свідомості будуть про численні випадки гостинності, які випадали нам під час подорожей

Десь на сході Туреччини)

      В моїх подорожах Туреччиною та Іраном я не зміг не закохатись у східну гостинність. Люди на сході відкриті аж до непристойності. Чи то гостинні, аж нав'язливі, турки і курди) чи тактовні але не менш гостинні іранці. Тому багато цікавих історій, пов'язаних з людьми, будуть описані саме звідти. Якщо ти в Туреччині, не в туристичному місці, ідеш з рюкзаком через місто, то навряд тобі вдастся пройти метрів 500 без запрошення на чай від працівників АЗС, автомеханіків, перукарів і бібліотекарів чи охоронців, кого-небудь. Подібне відбувалось, коли ми просились в туалет, а нас запрошували на чаювання. А оскільки постійне вживання чаю добряче прогонить, то ми трохи почали цим зловживати виробивши замкнутий цикл "чай -попроситись в туалет - неодмінне запрошення на чай"))).

     Перший випадок, який я опишу стався на південному сході Туреччини. Ми досить пізно виїхали з Мардіна і достопили лише до сусіднього містечка Кизилтепе. Зазвичай ми стараємось вийти за місто і розбити намет там, але глянувши, що до виїзду нам ще кілометрів зо 5 вирішили перепочити кілька хвилин на лавочці. То була якась стоянка для фур, в хатинці сидів охоронець, який спочатку нас не замітив. Шкода, що я не запам'ятав його складне ім'я. Він внизу на фото - посередині. Вийшовши покурити він побачив нас і вирішив спитати нас хто ми, але англійської він не знав, наша турецька була ще досить поганенька, тому розмова спочатку не клеїлась. Потім він подзвонив шефу і жестами почав показувати чи не хотіли б ми заночувати чи їсти. Ми як культурні хопці спочатку відмовлялися, але чого брехати - перспектива топтати кілометри вночі нас не радувала))). Тому ми погодились, він запросив нас в свою сторожку і десь побіг. Вернувся за хвилин з 20 їжею і сином директора на велосипеді. Ми повечеряли разом і вляглися на підлозі. А зранку прийшов сам шеф Четін і особисто приготував нам шикарний середземноморський сніданок з оливками, сиром, яєшнею і місцевим хлібом. Показовим було те, що він не допускав до приготування охоронця і навіть посуд мив сам). Після того як ми попрощались із ними, нас ще двічі в цьому місті запрошували на чай. Ледве вибрались)

Сніданок мандрівників)

Четін - директор стоянки

Як завжди - безлімітний турецький чай)

Вечеря

     Під час найпершого нашого автостопу в Туреччині, який назавжди закохав в цю країну, нас підібрав добряк на ім'я Ерджюмент. Він підкинув нас в рибальське містечко на березі Мармурового моря - Кумлу, неподалік Бурси. Спочатку він їхав у протилену сторону, побачив нас і сказав, що вертатиметься через 10 хвилин. Ми спочатку не повірили і стопили далі, але він дійсно вернувся через 10 хвилин і підібрав нас. Дорогою він розповідав нам, яке ж Кумла - "гюзель", тобто гарне,  місто))), потім петляв з нами пляжами, щоб знайти найкраще місце під намет, висадив нас і поїхав. Ми розклали намет, почали варити кашу на нашій "пічці Бонда". Стемніло. Як раптом з кущів вискакує Ерджюмент з повним пакетом їжі і голосними вигуками))) Ми поїли з ним разом, звісно, отримали запрошення на чай, після того як доваримо свою кашу. Загалом, як на перший автостоп ми були приємно шоковані і про таке і мріяти не могли. 

Ерджюмент

Наш намет на березі Мармурового моря. Кумла

     

Дари Мармурового моря

     Піся того як ми доварили кашу ми пішли шукати Ерджюмента в місцевих забігайлівках на набережній, але так і не знайшли. Але цей випадок розпочав нашу місячну подорож неймовірно гостинною Туреччиною. Ще цілу ніч і майже весь наступний день ми насолоджувалися рибальським колоритом Кумли, збирали мідії, а Олесь навіть наловив якоїсь риби. З неї і водоростів ми наварили імпровізований суп)))

Нічна Кумла

Улудаг-Малий Олімп в хмарах. Саме звідти боги спостерігали за Троянською війною

     Пізніше напишу про те, як нас нагодували і дали грошей іранські діти))))
     Автор більшості фото: Олесь Хом'яков

     Далі буде...